Конкурси 

2013-2014н.р.

Участь у ІХ Поетичному конкурсі «Славні нащадки Тараса»

          Донець Тетяна, лауреат ІІ ступеня  

у номінації «Вірші про Тараса Шевченка»

Побачення з Тарасом

Ласкаво віє вітерець,

Тихенько шепче листя...

А як кинуло щедре сонечко промінці –

Заграли на граніті камінці.

Очі Тараса, ніби живі,

Дивляться щиро в душу мені.

Навколо ні душі. Тарас і я.

В руках тримаю квіти й "Кобзаря".

У голові потік думок,

Яких несила зупинити.

А у горлі застряг комок.

Дуже важко говорити.

Перед очима змучена Катерина,

У поводиреві бачу її сина,

Бачу невігласа-шляхтича,

Що «не впізнав» своє дитинча.

Доля ніжної дівчини-лілеї

Мене збентежила теж.

Люди добрі !  Чому ви так до неї ?

Жорстокості не знали меж!

Хотілось плакати і кричати,

До справедливості закликати...

Слова твої, Тарасе, прості і мудрі,

В душі моїй лишили слід.

Спасибі за правду святу,

Любов щиру і простоту.

Квіти кладу до твоїх ніг - 

Троянди ніжні, як білий сніг.

Уклоняюся тобі низенько.

Як молитву, проказую тихенько: 

«Ти вір, Тарасе, у наш народ,

А «Заповіт» твій – завжди в силі!

Здолаємо низку перешкод –

Засяють щастям лиця милі».

Затих, награвшись, вітерець,

Залишив листя у спокою.

Від Тараса йду окрилена:

Душа моя краси торкнулася.

Осмислила: життя Тараса –

Гордість наша!

Номінація «Поезії довільної тематики»

Вітерцеве свято

Вітерець грайливо

Зірве з клену листя

Та й жбурне те диво

На наше обійстя,

Закружляє в танку

Золото багряне

І так до світанку,

Поки день настане.

Потім  - у діброву!

Там дерев багато!

І почнеться знову

Вітерцеве свято...

Не та хмара

Хмаринку не небі помітила я,

Розгледіла у ній мале козеня.

Побігла до хати подрузі сказать,

Щоб те козеня і їй показать.

Прибігли мерщій на місце ми те,

На небі нічого, лиш місце пусте!

А вітер-пустун нашіптує нам:

     Прижену я миттю ціле стадо вам.

     Звідки ж беруться в тебе ті сили?

Не відповів, як не просили.

З’явилась раптом хмара, чорна і зловіща,

Нам уже не до отари,

Бо вже дощ періщить.

Тож стали мерщій до хати тікати.

А вітер услід нам:

"Я хочу сказати:

Пробачте, дівчата,

Це хмара не та.  Помилочка вийшла.

А з козами та, що  по небу літа".

Біля вікна стоїмо, цокаємо зубами:

"Ох погане ти, вітрисько,

Ще й смієшся над нами!"

Прохання

Благально мовлять квіти:

-Не рвіть_, будь ласка, нас.

Як ви, ми хочем жити

І радувати вас.

Вдихайте аромати

На всю глибінь грудей.

Любіть,як любить мати

Ріднесеньких дітей.

Коли плаче зима

Зимонька-зима засмутилася,

Бо вітри не дмуть. Чи втомилися

Із хмарами гратися,

В жупани одягатись,

Губи випинати, щоки надувати?

Та й мороз притих.

Цей ще хлопець з тих...

Сонце зиму пожаліло,

Ласкаво всміхнулося,

Руку подало,                                    

До холодних пліч торкнулось -

Серце розцвіло...

На очах сльоза бринить -

Дощ холодний моросить.

Це розплакалась зима.

Жінка все ж таки вона!

Сонечко-ювелір

Розгулялася зима,

Відпочинку  їй нема.

Колючий сніг летить,гуляє,

Боляче за щічки діток кусає.

А як сонце кине промінці,

То не сніг вже, а коштовні камінці

Ваблять барвами своїми.

Так і хочеться впіймать,

На долоньці потримать.

Доторкнутись до краси

І нести її в душі, нести...